Наш резервуар емпатії зовсім не бездонний, і за певних обставин людина перестає бути емпатичною, з’являється цинізм, роздратування та байдужість до психотравмуючих ситуацій.
У групі ризику вікарної травми знаходяться фахівці допомагаючих професій: лікарі, волонтери, поліцейські, психологи, священики і багато інших. Назва походить від слова Вікарій – парафіяльний священик.
Що відрізняє вікарну травму від професійного вигорання, так це нездатність переживати емпатію та співчуття. Відрізняється від ПТСР тим, що людина спочатку сама не травмована, а тривалий час є свідком страждань інших.
Людині не вистачає ресурсів, щоб протистояти тому, що з нею відбувається, у неї скаче настрій: злість, сльози, цинізм, почуття провини.
Вікарна травма може виникати і у дітей, у яких батьки зробили своїх психологів, відбулася парентифікація (зміна ролей, дитина стає батьком своїх батьків). Такі маленькі рятувальники часто вибирають для себе професії, що допомагають.
Ніхто не попереджає дітей, що постійна емпатія може бути травматичною, ніхто не пояснює, що вони можуть подбати про себе і відмовляються слухати. Часто такі діти думають, що не мають права не вплутуватися в чужі проблеми, адже тоді їх будуть вважати егоїстами.
Тому важливо не обтяжувати своїми проблемами дітей і молодших родичів, нормалізація вашого стану не входить в їх обов’язки. Проконсультуйтеся з фахівцем.
Для психологів вкрай важлива профілактика вікарної травми:
- Постійний нагляд – саме супервайзер може помітити зміни, які в нас починаються.
- Особиста терапія та підтримка спільноти (так, з цієї причини також важливо бути частиною більшої професійної спільноти)
- Розраховуйте кількість клієнтів, яких ми можемо обробити, і не беріть більше
- Якісний відпочинок, відпустки, перерви в роботі, хобі та інші заняття, що відволікають від роботи
- Гармонізація всіх сфер життя для нас не розкіш, а необхідність.
Особливості вікарної травми у допомагаючих професіях
Вікарна травма часто виникає у лікарів, психологів, волонтерів та інших фахівців, які постійно стикаються з чужим болем і стражданнями. Наприклад, медпрацівник, який працює у відділенні інтенсивної терапії, може відчути емоційне виснаження через постійне спостереження за пацієнтами у критичному стані. Аналогічно, психолог, що працює з травмованими клієнтами, ризикує втратити здатність до емпатії через безперервне занурення у чужий біль.
Типові складнощі пов’язані з індивідуальною стійкістю до стресу, рівнем підтримки на робочому місці та особистим досвідом. Деякі люди можуть швидше виснажувати свої емоційні ресурси, особливо якщо відсутні ефективні методи відновлення. Також важливу роль відіграє якість професійної підготовки та наявність супервізії, що допомагає уникнути емоційного вигорання.
У разі появи симптомів вікарної травми рекомендується звернутися до профільного спеціаліста, наприклад, психотерапевта або психолога, який допоможе відновити емоційний баланс і навчить методам самодопомоги.